Шизоаналіз

теґи: Микола Біденко, ТАРАС КОМПАНІЧЕНКО, література, презентація

 

BidenkoCover-Fase-mini2 лютого, о 18-00, в книгарні «Є» (Київ вул. Лисенка 3-а) відбудеться презентація нової поетичної книжки лауреата премії імені В.Симоненка, поета та журналіста Миколи Біденка «Ліки зі смерті (Шизоаналіз)». Модеруватимуть Микола Біденко й Тарас Компаніченко. Музичний супровід — «Козацька Хорея».

Учасники презентації:

Микола Біденко поет, журналіст, автор поетичних книжок «Важкий метал» (1993), «Скелет блискавки» (1995), «Мисліте» (2000), «Усвідомлена необхідність» (2004), лауреат премії імені В.Симоненка.

Володимир Биков — майстер київського кобзарського цеху, художник, чиї роботи використано в оформленні книжки.

Марія Влад — журналістка, письменниця та поетеса, учасник бойових дій у Боснії, кавалер орденів «Козацький Хрест з мечами» та княгині Ольги III ступеня.

Тарас Компаніченко — кобзар, бандурист та лірник, заслужений артист України.

Леонід Кононович — письменник і перекладач, лауреат літературної премії імені Григорія Косинки, автор післямови до книжки.

Гурт «Козацька Хорея» — ансамбль старовинної музики в складі Тараса Компаніченка (кобза, уд., спів), Данила Перцова (пандора, шалмей, корнетто.ю лізард, спів), Юрка Фединскього (кобза, басоля, перкусія, бандура, спів), Северина Данилейко (басоля, спів), Яреми Шевчука (колісна ліра, спів), Сергія Охримчука (скрипка, спів)

 

…Здається, автор обрав екстенсивний шлях, творячи вірші–розмисли, в яких думка бере гору над образом… Звичайно, сприймати їх може лише культурний читач, але темна щільність тексту, засаднича некрасивість слова на щонайглибшому рівні, сконструйованість образу, краплини поту, що застигли на цих величезних віршомеханізмах, та відсутність краси загалом викликають досить непросте враження. Читачеві буде тяжко вживатися у ці вірші, оскільки в них бракує енергії, зате присутня антиенергетика — щось на кшталт чорної діри, яка вхлинає в себе будь–яке світло. По суті, ці поезії є чистою смертю, загибеллю в її ідеальному (не–фізичному) вигляді. Це слово, що лунає там, де вже не треба ніяких слів, де всі слова скінчилися і вже неможливі за визначенням (З післямови Леоніда Кононовича)