Фестиваль «Директор по маркетингу – 2006» – время учиться, думать и действовать

Чтение с припевом

В киевской книжной кофейне «Бабуин» состоялся театральный перформанс «Історія з-під даху» в постановке Владислава Троицкого с участием актеров театра «Дах» и этногруппы «ДахаБраха».

Перформанс основывался на книге «Історія» Ксении Харченко — писательницы, которой исполнился двадцать один год. Она представитель того поколения молодых людей, которые, будучи недовольны окружающим миром, придумывают новую реальность так, чтобы она была ярче настоящей. Их книги выходят во всех странах Европы и становятся бестселлерами. Украина — не исключение. Более того, таких авторов от 16 до 26 лет здесь едва ли не больше, чем в других странах, что и стало для издательства «Кальварія» побудительным мотивом для открытия новой книжной серии «Повернення».

Возможно, самое лучшее в «Історії» — ее язык. Настолько простой и правильный, что даже непривычно. Особенно это чувствуется при чтении со сцены. А вот мир лирической героини кажется слишком герметичным и замкнутым. Впрочем, актеры театра «Дах» и музыканты коллектива «ДахаБраха» добавили в него звуковое и визуальное разнообразие. В конце перформанса актеры вынесли на сцену Ксению, которая зачитала последний фрагмент своего текста. Остается констатировать, что такой способ «аудиовидео»-презентации книг, рассчитанных на молодежную аудиторию, более впечатляющий и результативный, чем традиционные встречи писателей с читателями. И «Кальварія», судя по тому, что намерена использовать его при продвижении других своих авторов, это прекрасно понимает.

Розмови під «Дахом»

№ 45 (190), 9 листопада 2006

Юка Гаврилова

Про рух культурного спротиву й рецепти виживання в умовах тотальної «коритизації» суспільства

Увага! Попередження! Чи­тачу, якщо всі твої культурні потреби цілком задовольняє телебачення,  картинки  з підписами в 10 слів у глянсових часописах і пісні на радіо­станціях FM, будь ласка, не витрачай часу на цю статтю, і хай допоможуть тобі поп-боги.

Усім іншим розказую про спільну культурну ініціати­ву Центру сучасного мистецтва «Дах» та книжкового видавництва «Кальварія». Але спершу визначимося із самим поняттям «культура».

Культура як фактор повноцінності життя

Ініціатори мистецького салону вже вдруге збирають різношерсту публіку, здатну говорити, слухати й дискутувати на широкі культурні теми у «Даху». Вхід до Центру вільний, без вікових, майнових, статевих та будь-яких обмежень. Сюди приходять митці й видавці, актори й письменники, журналісти й критики та просто поціновувачі мистецтва – аби люди були небайдужі. Набирається десь із півсотні. Дуже скромна цифра, як на столицю держави, що прагне називатися цивілізованою. Звичайно, цього разу жодного чиновника «від культури» також не було. Хоча такі зібрання дають більш коректну картину того, що відбувається на культурному фронті, ніж паперові звіти про різноманітні «культурні заходи». Мілітарний термін «фронт» тут не для краси. Можу додати ще означення «культурний геноцид», і це теж не буде перебільшенням. Бо мова в салоні йде про виживання сучасної української культури в Україні. Зокрема, про таке.

Аби справи з культурою в нас були не такі кепські, то чи наважився б академік і віце-прем’єр Дмитро Табачник виголосити, що національною ідеєю слід вважати добробут. Така логіка наштовхує на перейменування українців у націю якихось «добробутчан», чиї культурні потреби практично нічим не повинні відрізнятися від потреб угодованих свиней, що більш за все в житті цінують повне наваристих помиїв корито.

Аби українські мова та книжки не мали в нашій країні практично статусу нон грата, не треба було б видавцям пригощати шашликом, засмаженим на ватрі з рукописів, прем’єр-міністра та його заступника з гуманітарних питань чи започатковувати до сліз веселу програму «Рік української книжки в Україні». Але вже й після цих акцій держчиновники найвищого рангу договорюються до зневажливих визначень «узкий слой украиноязычной интеллигенции» та «генетичні українці». Подібних прикладів можу навести так багато, що й шпальти не вистачить. Та краще повернімося під «Дах».

Прошу, ознайомтеся з емо­ційними виступами учасників мистецького салону, і ви зрозумієте, що виробники культурного продукту в усіх сферах наступають на ті самі граблі. На перешкоді розвитку культури стоїть не тупість нашого народу, а руйнівна державна політика щодо культури, підтримуваний нею  інформаційний  вакуум, бюрократичне  свавілля,  результатом чого є відсутність комунікації між різними культурними сферами.

Владислав Троїцький, режисер, продюсер і художній керівник ЦСМ «Дах»:

– Здається так, що в Україні немає якоїсь ідеології щодо культури, але насправді вона існує і є дуже дієвою. Вона не артикульована, але проявляє себе через ставлення до пересічної людини. Непорядні політики та можновладці, м’яко кажучи, по-шулерському поводяться зі своїм електоратом. Поясню, як саме: через масмедіа нав’язується спрощений образ людини й куценький набір її культурних потреб. Чим простіші будуть інстинкти у виборців, чим примітивнішою залишатиметься їхня свідомість, тим легше буде ними керувати. 

У нас у медіа, а отже, і у свідомості багатьох превалюють дві крайності: велике «ку» перед Росією та Європою («ку» треба розуміти як провінціалізм, як комплекс меншовартості) або безпідставна манія величності під гаслом «Українці – найвеличніший народ у світі». Натомість майже нема спокійної самоповаги.

Ми всі, ті, хто створює культуру, розуміємо, що теперішня ситуація кризова. І не тільки через те, що твориться на дер­жавному рівні, а також із середини – у мистецьких колах. Ми існуємо у своїх маленьких замкнутих спілках, герметичних ком’юніті, займаємося самопожиранням, ст раждаємо від нестачі кисню, але боїмося відкритості. Така вже в нас хуторянська свідомість. Просто це схоже на купини на болоті, між якими не прокладено гаток. Тож завдання цього салону полягає в тому, щоб такі стежки-комунікації створити. Інакше ми всі приречені на деградацію.

Не обійшлося й без заслужених закидів журналістам і редакторам ЗМІ, а також їхнім хазяям, тим самим, що й замовляють усю музику. Проте критику вислуховували не вони, а ті, хто прийшли туди, отже, ті, що намагаються свою роботу виконувати чесно й професійно. Тому не обійшлося без образ і непорозумінь. Дехто пропонував започаткувати «чорні списки» культурно опущених журналістів, конкретних видань чи генеральних продюсерів телеканалів, дехто безоглядно відстоював честь мундира.

Ксенія Сладкевич, PR-директор видавництва «Кальварія»:

– У сучасній українській культурі ми спостерігаємо декілька тенденцій. З одного боку, іде накопичення якісного, цікавого продукту в усіх видах мистецтва. Конкурентоспроможного на світовому рівні, але майже невідомого у власній країні. З другого – ми бачимо ізольованість людей із різних сфер культури. Митці рухаються в одному напрямку, але паралельними шляхами. Тож театрали не знають, що відбувається в малярстві чи кіно, навіть в інших театрах, музиканти не мають найменшого уявлення про події в літературному світі й так далі.

І третя тенденція – це відсутність посередника між широким загалом і виробниками культурного продукту. Я маю на увазі медіа. Парадокс: за стрімкого кількісного та якісного зростання культурних явищ маємо зворотний процес у справі висвітлення цих явищ. У багатьох публікаціях або телевізійних сюжетах інформацію не подають адекватно, навіть фактаж перебріхують, я не кажу вже про поверхові, недолугі оцінки та висновки – часто й свідомо спотворені.

Зараз виняток із правил становлять ті видання, у яких різноманітні матеріали про культурні події, явища, персоналії, проблеми, а також рецензії та критику написано спеціалістами, що мають, окрім професійної, ще й загальну ерудованість і фахові знання з тих або інших сфер культури.

Але низький культурний рівень преси – то хоч і яскравий, але тільки один із прикладів, що наочно демонструють запаморочливо низький культурний рівень усього суспільства загалом.

І тут найбільше ігнорантство й деградацію демонструють не декласовані елементи чи найбідніші верстви населення, а якраз ті, хто посіли владний олімп у компанії з недоторканними невігласами – народними обранцями.

Брати Капранови, письменники й видавці:

– Скільки разів за роки незалежності ми вже чули з найвищих трибун, що поки що почекаймо з культурою, бо є важливіші економічні питання, бо хліб важливіший за культуру. І така маячня безперервно з року в рік. За цей час виросло покоління, а серед них і журналісти, які не читають ніяких книжок, не ходять у театр, не бачать нічого навкруги, а лише стогнуть про відсутність грошей і таке інше лайно. Звідси й результат, тож немає чому дивуватися. 

Сьогодні маємо дефіцит первинного споживання творів мистецтва, культури. Із цим дефіцитом дуже просто боротися. Треба піти й безпосередньо дістати художнє враження. Не нашвидкуруч пережоване й інтерпретоване кимось малокультурним. Культурну форму, як і фізичну, треба підтримувати регулярними вправами. Якщо не робитимеш культурної гімнастики, то матимеш хронічний духовний радикуліт. Та воно вже й видно, що в нашого суспільства саме такий діагноз... А регулярне споживання культурного продукту, що трошки вищий якістю за мейнстрім – це універсальний лікувальний захід.

Плюньмо на медіа, що неспроможні адекватно висвітлювати культуру. Не з того джерела треба діставати емоційні культурні враження. Перед картиною треба постояти, подумати, відчути щось, витратити час. Швиденько прогорнути – то не темп для споживання культурного продукту. Дивитися вистави, обговорювати побачене, дітей із собою таскати. Обговорювати не інформацію в три рядки з попсового журнальчика, а свої безпосередні думки, емоції та враження від побаченого, прочитаного, почутого.

Ігор Дідковський, бізнесмен, філософ-меценат (продюсер фільму «Молитва за гетьмана Мазепу»):

– У нас так склалося, що культура довгий час нагадувала хвору на сифіліс дівчину, що до всіх пристає й просить, щоб її покохали за гроші. Спілкуватися з такою стидно, а гроші давати шкода.

Культура повинна бути вектором державної експансії. Коли президент їде кудись, йому варто брати із собою не міністра оборони, а міністра культури. Бо саме через культуру ми можемо виражати нашу самобутність й бути цікавими самі собі та світові.

Попри всі непорозуміння, запальні промови митців і суперечливості в поглядах на шляхи виходу з культурної кризи, у привітній атмосфері «Даху» створився не просто дисидентський гурточок, а територія вільного спілкування, і головне – знайшлися ідеї щодо спільних проектів.

Один із них було красиво й весело реалізовано 7 листопада в книжковій кав’ярні «Бабуїн».  Етно-хаос-сіно-party «ІСТОРІЯ з-під ДАХУ». Авторка «Кальварії» Ксеня Харченко презентувала свою нову книжку «Історію» під шаманські барабани й співи гурту «ДахаБраха». Щось у цьому театралізованому видовищі було від обряду ініціації, дорослішання. Культурний спротив попсофікації народу дужчає.

ДОВІДКА «БЦ»

Поняття «культура» й «цивілізація» не є тотожними, хоча друге неможливе без першого в повному обсязі. Кимось жартома було сказано, що сучасна цивілізація почалася зі створення в ХІХ столітті ватерклозету. Зазначимо, що такий технічний винахід не мав би розповсюдження в суспільстві, члени якого не доросли культурно до розуміння того, що справляти елементарні біологічні потреби варто в умовах комфортних, а також санітарно безпечних як для них самих, так і для навколишнього середовища. Будь-яка країна з тих кількох, що дійсно рухають науково-технічний прогрес, відрізняється від решти державних утворень світу єдиною особливістю. У кожній такій країні вирує багатошарове, багатюще, динамічне культурне життя. Простіше кажучи, без охорони природного довкілля, розвинутої національної літератури, експериментів у театрі-опері-балеті й узагалі без постійно оновлюваного мистецького авангарду неможливо досягти більш-менш значних цивілізаційних успіхів. Це доведено статистикою. Досвід країн-лідерів доводить, що для свого культурного розвитку держава не має робити нічого особливого, крім послідовного законодавчого захисту виробника національного культурного продукту.

www.bezcenzury.com.ua

«Історії з-під даху» - етно-хаос у Львові

У суботу три молоді, чи то пак, зовсім юні київські письменниці, у театрі імені Леся Курбаса презентували свої книжки.
Тетяні Винокуровій-Садиченко та Ксені Харченко – по 22 роки, Галині Ткачук – 21. Всі три книжки вийшли у видавництві «Кальварія», оскільки однією із спеціалізацій цього видавництва є сучасна література.
«Сучасна українська література – це не тільки якісь відомі імена, а ті, хто тільки приходить», - розповіла у розмові з РадіоМан піар-менеджер видавництва Ксенія Сладкевич.
Ксенія Сладкевич: - Це, звичайно, певний ризик видавати нових авторів, але з іншого боку, знаходити тих, хто може гарно, якісно представляти сучасну літературу, давати їй можливість видатись. На наш погляд, це довгострокові інвестиції.
На презентації кожна з письменниць читала фрагменти своїх далеко не дитячих книжок. Мене найбільше зацікавила проза Ксені Харченко. Книжка називається «Історія».
«Я вважаю, що ця історія – це своєрідний любовний лист. Були певні речі, які я мусила розповісти», - зізналась Ксеня у розмові з РадіоМан.
Вона розповіла про свої бажання і мрії, аби вони збулись, а також про свою сім”ю, хоча вона не є для Ксені особливо близькою: «Я не можу сказати, що ми близькі з моїми батьками. Можливо, це теж був вияв певної любові і того, чого би мені хотілось розказати».
Сама презентація була дуже театральною. Напрочуд органічно у літературні читання вписалась магічна і трохи дика музика у виконанні етно-гурту «ДахаБраха».
Отож, якщо ви на книжкових полицях побачити книжки під назвою «Історія», «Славка» та «Жарт». Ризикніть, почитайте і не пошкодуєте.

www.radioman.ua

И в будни — праздник

№169 (13919) 17 Ноября 2006 г.

ДВА ДНЯ подряд одно из самых известных в Украине издательств — “Кальвария” — презентовало книжки писателей нового поколения — молодежи в возрасте от 16 до 26 лет.  На сегодняшний день уже не секрет, что именно родившиеся в период с 1979 по 1991 год оказали весьма активное влияние на развитие современной европейской литературы. Проза двадцатилетних сразу пополняет списки мировых бестселлеров: в Италии это 21-летняя писательница Мелисса, во Франции — Анни Брасм, в Польше — Мирослав Нагач, в Сербии — Анна Викович. В Украине первым таким феноменом оказался Любко Дереш — свой роман “Культ” он опубликовал в возрасте 16 лет и сразу стал знаменитым.  “Единственной обобщающей чертой прозы молодых авторов, — как полагают издатели, — является стремление сочетать события из реальности с каким-то иным параллельным миром (это могут быть сны героев книг, грезы, психические расстройства или любая другая выдуманная автором реальность)”. Невзирая на то, что “Кальвария” уже выпускает две молодежные серии-библиотеки альманаха “Четвер”, было решено сформировать еще одну под названием “Возвращение”, куда вошли произведения юных авторов: “Історiя” Ксени Харченко, “Славка” Галины Ткачук, “Поклонiння ящiрцi” Татьяны Винокуровой-Садиченко, “Жарт. Із життя психiв” Виктора Малиновского, “Пiщана рiка” Галины Логиновой и др. В книжном кафе “Бабуин” состоялась презентация “Історiї” Ксени Харченко при участии этно-хаос группы “ДахаБраха”, созданной Владом Троицким в Центре современного искусства “Дах”. Поскольку книжка Харченко по авторскому замыслу соединяет в себе сон, мифы, древние фольклорные корни и современные устремления, то и презентация “Історiї з-пiд Даху”, включавшая чтение отрывков в сопровождении фольклорной музыки, пения и ритуальных танцев давнего украинского свадебного обряда, выглядела очень даже привлекательно.  На следующий день в конференц-зале УНИАН состоялся “литературный боулинг” между Ксеней Харченко и Галиной Ткачук, а также была заявлена программа гастролей по городам Украины новых звезд “современной украинской литературы”, в планах которых посетить Львов, Одессу, Харьков и Днепропетровск. Также публике представили художественное открытие 2006 года — Ладу Назаренко (1991 года рождения).

www.rg.kiev.ua

Маркетологи ищут гармонию

Есть события традиционные. Мы знаем, что от них ожидать. А есть события, создающие новые тенденции. Именно таким событием стала конференция с символическим названием «Будущее, которое мы выбираем», организованная агентством профессиональных мероприятий SpeakUp в рамках юбилейного, 10-го, REX-a.
Символично, что все эксперты акцентировали внимание руководителей компаний и маркетологов не столько на технологиях менеджмента, маркетинга и коммуникаций, сколько на гармонии и эмоциях как решающих факторах успешности бизнеса сегодня.

www.4p.net.ua

Проект Рабле від «Кальварії»

Учасники проекту

Петро Мацкевич і Ксеня Сладкевич

Світлана Поваляєва й Віктор Дмитрук

Анетта Антоненко та Костянтин Дорошенко

Тема
У квітні 2005 року культове українське видавництво «Кальварія» видало двотомове подарункове видання Франсуа Рабле «Ґарґантюа и Пантаґрюель». Такого видання не мали ані поляки, ані росіяни – повний український переклад зроблено зі старофранцузької. Двотомовий фоліант у коробці було зроблено з матеріалів, які спеціально замовлялися за кордоном під цей проект. Палітурка та коробка – ручної роботи.
Ситуація
На українському книжковому ринку досить багато унікальних дорогих україномовних видань. Часто про їх існування знають лише у вузьких колах, тому продаж невеликих накладів таких видань в Україні йде роками.
Завдання
Створення бренду «Рабле від «Кальварії» (інформація, зацікавленість, попит)
Стратегія
Створення інформаційного поля навколо продукту, з використанням характеристик самого продукту та процесу його створення
Обрана тактика
Проведення циклу презентаційних заходів, кожен з яких формував би «свій» образ продукту для різних цільових аудиторій

Хід проекту

 Фотогалерея акцій ТУТ

Презентація-анонс до виходу книги – 9 грудня 2004 року
Мета – «осучаснити» і’мя Франсуа Рабле
Назва – «Карнавальна культура помаранчевої революції і... Франсуа Рабле»
Місце – УНІАН (Київ)
Формат – «Посиденьки»
Учасники – сучасні українські письменники Василь Кожелянко, Лесь Подерв’янський, Леонід Кононович, Марина Гримич, Світлана Поваляєва, перекладач Анатоль Перепадя, соціальний психолог Олег Покальчук, художник Юрій Шевченко.
Корокий зміст – розмова про сучасний гумор та його раблезіанські корені, про «помаранчеву» революцію як про раблезіанський карнавал.

Перша презентація самого видання – 26 квітня 2005 року (заключна акція фестивалю «Французька весна в Україні»)
Мета – представити книгу як раритетний продукт, цінне придбання, унікальний подарунок – для світської аудиторії
Назва – Дух великого Рабле в Україні
Місце – остерія «Пантаґрюель» (Київ)
Формат, елементи – вечірній коктейль, презентація-аукціон.
Унікальный переклад, оригінальні матеріали та невеликий наклад дозволили одразу називати видання раритетним. Тому всі елементи презентації добирались особливо ретельно: вино, надане компанією Premiumwine, – з долини Луари, де жив і сам Рабле, музичний супровід – ренесансна музика у виконанні... двох бандуристів, імпровізована сцена – прикрашена містичними дерев’яними творіннями.
Гості – представники дипломатичного корпусу Франції, Німеччини, Фінляндії, Чехії, Латвії; власники бізнесів (естетична хірургія, управлінський консалтинг, аудит, книготоргівля, ресторатори тощо); телеведучі, політологи, телеексперти; представники ЗМІ.
Короткий зміст вечора
Вступне слово посла Франції Філіппа де Сюремена, який закінчив свій спіч представленням головного героя вечора – кавалера французького Ордену мистецтв та літератури, перекладача Анатоля Перепаді. Після цього ведучі вечора розповіли гостям захопливі маленькі легенди про створення книжки. Саму книжку поки ніхто не бачив. Оголошується аукціон на право стати власниками перших п’яти примірників. За правилами аукціону кожен крок коштує 50 гривень, а власником стає той, хто першим встиг заявити про себе. Й тільки власник книжки № 1 має право відкрити мішок і, врешті, явити світу унікальне видання. Цим першим власником стала сама остерія «Пантаґрюель». Перші п’ять власників отримали іменні сертифікати.
Окрім того, всі гості отримали спеціальні пам’ятки – із зображенням особистої печатки Рабле, зроблені з того ж матеріалу, що й палітурка книжки.

Презентація друга – 27 квітня 2005 року
Мета – привернути увагу «широкої» преси до видання
Назва – Український смак французького джерела
Місце – УНІАН
Формат – прес-конференція
Учасники – всі, хто мав відношення до створення та першого представлення книжки: Анатоль Перепадя, перекладач, кавалер французького Ордену мистецтв та літератури, Михайло Александров, художник, лауреат Болонського книжкового ярмарку, Вадим Скуратівський, автор післямови, Аїша Керубі, директор Французького культурного центру; Петро Мацкевич, видавець, Ксенія Сладкевич і Костянтин Дорошенко, ведучі першої презентації-аукціону.
Зміст – журналистам представили унікальне видання з різних боків: значимість проекту для самих французів, складність та унікальність роботи перекладача, ручна робота в оформленні книжки, оригінальність першої презентації й, врешті, сміливість і талант видавця.

Презентація третя – 24 травня 2005 року
Мета – зацікавити змітом книжки молодіжну аудиторію
Назва – Розпусне раблезіанство
Місце – кнайп-клуб «Купідон» (Київ)
Формат – «тусовка»
Гості – студенти; журналісти молодіжних і студентських видань; скандально-відомі Інтернет-журналісти; група музикантів – відомих і початківців
Зміст
Запрошення «зануритися в атмосферу розпусного раблезіанства» – наливочка, гадосні сюрпризи, нецензурні читання та всіляка пантагрюелівщина.
Демократична атмосфера, читання найбільш епатажних і «смачних» уривків, живі миші в бокалах, невеликий аукціон сатиричних авторських сюжетів (на тему «Мозок»).

Презентація четверта – 14 вересня (за день до відкриття Львівського Форуму видавців)
Мета – викликати професійну зацікавленність студентів і викладачів ВУЗів до видання та спровокувати наукову дискусію про цінність цього перекладу
Назва – Повернення до традицій здорового українського гумору через переклад легендарного французького джерела
Місце – Дзеркальна зала Львівського національного університету імені І.Франка
Формат – круглий стіл
Учасники – перекладачі та викладачі теорії перекладу, завідувачі профільних кафедр, видавець, студенти, львівські ЗМІ
Резолюція круглого столу – переклад Анатоля Перепаді визнаний науковим подвигом

Інформаційні матеріали

• Розсилка анонсів і пост-релізів по кожній презентації
• Розміщення плакатів з анонсом подій
• Підготовка та розміщення «молодіжної» рецензії на книгу
• Організація циклу інтерв’ю з перекладачем

Інформаційний резонанс:

• ЗМІ – новинні сюжети («Новий», «ICTV», «П’ятий канал», «Міст»), спеціальный випуск передачі «Перша експедиція» («Інтер»); радіопередачі; репортажі про акції, рецензії та інтерв’ю в друкованій пресі («Эксперт», «Вещь Эксперт», «Вся неделя», OPTIMUM, MAX, «Профиль», «День», «Україна Молода», «Киевские ведомости», «Без цензуры», «Коммерсант», «Зеркало недели», «Политик Hall», «Друг читача», «Понедельник», «Афиша», «Ратуша», «Львівська газета», «Газета по-киевски», «Книжковий клуб»); Інтернет-видання («Литклуб», «Проза», «Daily»);
• з вуст у вуста – про деякі презентації нам самим розповідали легенди про те, що там було (і чого не було);
• особлива увага до книжки Президента України – завдяки публікаціям про перші дві презентації Рабле, інформація про унікальне видання дійшла до Президента України, який не тільки придбав десяток книжок для подарунків закордонним делегаціям, але й вручив видавництву диплом особистої Подяки за здійснення такого видання.

Продаж

• майже весь наклад було розпродано за півроку (а не за кілька років)
• державне замовлення та закупівля дешевшої версії видання для бібліотек (5 тисяч примірників)

Нагороди

• Особиста Подяка Президента України за здійснення цього видання
• Диплом Львівського Форуму видавців
• Перше місце в своїй номінації рейтингу «Книжка року»
• Диплом журналу «Афиша»
• Диплом Держкомітету телебачення та радіомовлення (через рік)
• Премія за ефективність маркетингових комунікацій «Золота бджола -2006»

Додатково

• Цей переклад став темою кількох кандидатських дисертацій